Передмова до збірника "від любові до кохання"


IMG_E41277.JPG
ЖІНКА, ЯКА ПРО ЛЮБОВ ЗНАЄ ВСЕ

Любов… Кохання…
Найсвітліші, найтепліші й найглибші почуття, подаровані людині Всевишнім. Почуття, про які знає красива ніжна жінка, залюблена на все життя в батьківську землю, в рідну мову, в українські пісні, в мотиви весни, що не перестають звучати в серці, незалежно від його віку та пори року все так же дзвінко, як і колись у юності… Жінка, яка знає смак кохання палкого та взаємного, чистого й потаємного, а разом з тим уміє майстерним поетичним словом увійти в образ своїх ліричних героїнь, щоб зачарувати читача напливом тих світлих, теплих і глибоких почуттів. Слово «талант» тут доречне, як ніколи.
Пишу ці слова, а перед очима в уяві вона – поетеса Лідія Скрипка, красива статна білява волинянка з привітною посмішкою і чистим поглядом, яка з деяких пір стала не менш привабливою та ніжною киянкою. Її нова збірка поезій не випадково має назву «Від любові до кохання», бо кожен вірш – саме про ці високі й сокровенні почуття, де «струменить любов по колу, нема кінця їй, ні початку». Якщо в душі у жінки весна, то й зовнішності її осінь не торкається.

Завжди з весною у весні,
В весну лишень закохана.
Я в ній росту, вона в мені
І бажана, і прохана.
(Вірш «Закохана у весни»)

Так відверто з перших рядків налаштовує авторка читача на знайомство зі своїми ліричними героїнями, а далі з кожною черговою поезією підсилює його віру в свої слова:

Я з тих, хто залюблений в дні променисті
Й радіє від того, що ночі безсонні,
Хто тягне за ранком стежинки росисті
І перший промінчик ховає в долоні.

Дуже цікаві образи та вишукані метафори використовує пані Лідія, щоб влучно передати свої відчуття закоханості в рідне довкілля: «Зникла на трішки…», щоб «притримати подумки місяць за ріжки, коли він зачерпує воду з Дніпра»; «Ламається блискавка, громом розтята» та багато інших.
Ці рядки з поезій першого розділу під назвою «Удвох з весни і до весни» збірки талановитої поетеси, тихими кроками, але впевнено наближаються до другого кульмінаційного розділу, що зветься «Останній вагон не останній».
Щирість і відвертість її ліричних героїнь відчувається в кожному вірші про кохання. І не повірити їм аж ніяк не можливо:

Мені доконче треба, любий,
Торкнутись рук… жаданих рук.
(Вірш «Відчути дотик»)

Героїні Лідії Скрипки – то впевнені в собі, у своїх діях жінки, що уміють переконати і свого обранця в правильності тих дій, то слабкі та беззахисні, здатні губитися в здогадках та ваганнях. Все природно, правдиво, так як і буває у взаєминах між чоловіком та жінкою.
Чи досить ночі, випрохати зірку, Щоб нам стежину виткала одну? - запитує сама себе героїня поезії «Ясніє небо, ніби на узгірку».
Нерідко в поезії відчувається і тріумф у коханні, до якого веде довгий та тернистий шлях, нехай навіть через війну між серцем і совістю.

Мій дивний соловей, люб'язний мій поет,
Наснаги чистий ключ, пісняр мій сумовитий.
Вже кілька літ пройшло, як склався наш дует
Не досконалий, ні, проте – талановитий.

Не буду навмисне привертати увагу читача до тієї чи іншої поезії, бо кожна з них послідовно переливається змістом у наступну, особливо не виділяючись, створюючи ліричну симфонію для душі, що безумовно торкнеться кожного чутливого серця.
Кажуть, що не можна (навіть неетично) порівнювати автора з його героями, а я ловлю себе на думці, що скрізь бачу схожість авторки з її поетичними образами. Такі ж милі, світлі душею та щирі помислами особистості, які понад усе цінують людяність, чуйність, красу і правдивість. Інакше й бути не може. Інакше не було б тоді цих чудових поетичних творів, майстерно сплетених з тепла, світла та любові. Та на кого з них найбільше схожа поетеса Лідія Скрипка – нехай залишається загадкою, оскільки кохання без інтриг не буває.

Галина Литовченко, українська письменниця, літературний редактор.


Comments 0